У селі Бодаки Збаразького району у неділю, 18 червня, відбулося вшанування полеглих за Україну вояків Української повстанської армії. Від каплички у центрі села духовенство, представники влади та громадськості, ветерани АТО, вирушили в урочище Зімно, де 73 роки тому відбувся останній бій 44-х героїв з Бодаків, Лоз та інших сіл Вишнівеччини. На місці їхньої криївки насипано символічну могилу, встановлено пам’ятний знак.
Панахиду за упокій душ полеглих за волю України звершив архієпископ Тернопільський і Кременецький Нестор у співслужінні Вишнівецького благочинного прот. Святослава Швеця, Збаразького благочинного прот. Івана Лесика, соборного духовенства Вишнівецького, Збаразького і Шумського благочинь.
Після заупокійної молитви владика Нестор звернувся до присутніх на мітингу-реквіємі з повчальним словом, зазначивши, що невипадково вшанування бійців, які понад сімдесят років тому віддали свої життя за Україну, відбувається у день Усіх святих землі Української.
«Ці святі своєю любов’ю, вірою в Бога, щирою молитвою, надією на вічне життя дають нам приклад, як потрібно любити Україну. Ці святі не просто наші з вами земляки, а можливо, й родичі, які жили на цій землі, спілкувалися українською мовою, їли український хліб і любили свій народ. Від давніх часів ми знаємо деякі імена цих святих. Але є багато безіменних святих, які прославилися перед Богом, але не перед людьми. В їх число входить багато новомучеників, які віддавали свої життя за Христа і за Україну вже в наші часи – часи тоталітарного радянського режиму, часи, коли були гоніння за віру Христову, коли Українську державу нищили і намагалися вбити в людях бажання відбудовувати і захищати її. У цій пам’ятній могилі лежать останки теж мучеників. Тому що вони боролися не тільки за Українську державу проти загарбника. Вони боролися і проти того, хто намагався в людях вбити віру в Бога, любов до своєї землі», – сказав архієпископ.
Як зазначив владика Нестор, нам тривалий час доводили, що нема ніякої України, нема українського народу. Розповідали, що ніякої Української держави немає і не може бути. Але відважні вояки в це не вірили, вони боролися проти безбожної антиукраїнської влади, яка мала в своїй основі вчення диявола. Бо хто проти Бога, той не може бути нейтральним, хто проти Бога – той з дияволом. Вони знали, що їх мало проти цієї диявольської машини, але віддавали свої життя, як і мученики давніх століть. Як мученикам тих часів, так і сьогоднішнім борцям за волю люди, які не розуміють суті їхньої боротьби, часто дорікають: для чого було віддавати свої життя – краще було продовжувати боротися, не визнавати свою віру, свою любов до Бога, своєї держави, свого народу. Але якраз на їхній боротьбі, на їхній вірі, на їхній любові була в давні часи побудована Церква Христова, а сьогодні побудована Українська держава.
«Сьогодні боротьба триває. Нам теж здається, що вона є нерівною. Величезна Російська імперія і військовою силою, і ідеологією, і навіть прикриваючись церквою, намагається знищити в людях віру, знищити в нас бажання бути українцями, наше усвідомлення того, що земля, на якій ми живемо, – це дар Божий. І якщо хтось думає, що можна бути українцем, втікши за кордон і розповідаючи там про свою любов до України, якщо хтось думає, що можна бути українцем, молячись за владу російську, якщо хтось думає, що можна бути українцем, не люблячи свій народ, свою землю, оці дари Божі, – той глибоко помиляється. Справжній українець якраз виявляється в тому, що він готовий боротися за свою державу, за свою віру, за свій народ.
Немає більшої любові, як коли хто життя своє покладе за ближніх своїх. Ці слова сказав Господь наш Ісус Христос. І справді, хто має цю любов, той бореться. Усе життя і православного християнина, і справжнього патріота полягає в боротьбі: чи з дияволом, чи із загарбниками, – з будь-ким, хто намагається нас знищити, вбити в нас віру, хто намагається вбити в нас те, що нам дав Бог. Але віримо, що їхні темні сили ніколи не переможуть, тому що з нами Бог.
Господь дав нам Українську державу, Господь дає нам зараз можливість випробувати свою віру, відстоюючи її перед лицем загарбника. І ми, переконуючись у тому, що Господь з нами, впевнені, що ми переможемо. Так само, як були впевнені у цьому воїни, які віддавали своє життя на цьому місці. Але якщо у них це очікування полягало в тому, що колись буде Українська держава, то сьогодні ми її вже маємо – Українську державу, яка виросла на їхній крові, яку Бог дав нам в дар, щоб ми допомагали їй рости, міцніти, і щоб цей дар, цей талант, даний від Бога, ми не закопали, не загубили, а примножили і утвердили. Це сьогодні залежить від кожного з нас.
Нехай кожен з нас своєю працею, своєю молитвою, своїми щоденними справами працює для утвердження Української держави. Вони помирали, бо вірили, що ми це зробимо. Тож не підведімо їхню віру, а на цій вірі, на їхній жертві, на їхній любові збудуємо справжню Українську державу – сильну, незалежну, на яку не прийде більше жоден агресор. Нам цю землю, цю державу дав Господь – і дав нам бути українцями. Тож дякуймо Йому за великі Його благодіяння і, утверджені Його благословенням, робімо все, що потрібно для нашої Української держави і для нашого українського народу. А тим, хто понад сімдесят років тому поклав своє життя за визволення України, нехай Господь дарує вічную пам’ять. А нам усім, споглядаючи на їхній подвиг, на їхній приклад, нехай дасть так само любити свій народ, свою державу, так само любити Бога, як любили вони.
Слава Ісусу Христу! Слава Україні!», – завершив проповідь архієрей.
Спільно молилися за упокій душ українських героїв народні депутати Михайло Головко і Тарас Пастух, начальник управління з питань внутрішньої політики, релігій та національностей Тернопільської облдержадміністрації Ігор Кульчицький, перший заступник голови Збаразької райдержадміністрації Юрій Головатюк, голова Вишнівецької територіальної громади Володимир Кравець, голова районної управи Братства ОУН-УПА Ярослав Брега, представники політичних партій «Добрий самарянин», ВО «Свобода», громадських організацій «Схід і Захід – єдині», ветеранів АТО, чисельні мешканці навколишніх сіл.
Після мітингу-реквієму відбулася реконструкція боїв сімдесятирічної давнини. Чисельних учасників дійства пригостили кашею та юшкою з польової кухні. На завершення відувся концерт, на якому лунали повстанські пісні.
