Фото з мережі інтернет
Ця місцина вважалася святою ще понад три тисячі років тому. Свідчення цьому –язичницький храм у печері і жертовник дохристиянської доби. У ІХ столітті місцеві печери облюбували собі християнські ченці. Пізніше у Монастирку було засновано Свято-Воздвиженський василіанський монастир. Багато разів він руйнувався і відновлювався, врешті мури його розібрали і залишилась лише згадка про це у назві села.
Довгі роки тут не було і священнослужителя. У 2001 році у ці краї приїхав молодий ченець отець Феодосій. З його появою святе місце здобуло нове життя, для нього почався новий відлік часу.
Печерний храм вперше побачив уві сні
Покликання до служіння Богові отець Феодосій відчував ще з дитинства. У рідному Чорткові у свята, і в будні він відвідував храми, любив подорожі до святих місць. У 14 років, відчувши той внутрішній голос Божого покликання, пішов у монастир. Якось туди приїхав один священик і сказав юному послушнику, що колись він побудує монастир, але не в Чорткові, а в іншому місці. Тоді таке пророцтво здивувало юнака, бо на той час не уявляв, як таке може статися. Звідки візьмуться сили і можливості? Через декілька років отець Феодосій почав службу в одному із храмів Чорткова. Саме наближалися Великодні свята. Молодий послушник завжди молився перед цими святами, дотримувався сорокаденного посту. І вже перед самим Великоднем сниться йому сон: у святковому одязі він іде у якийсь кам`яний храм, який нагадує печеру, а поруч – діти. В одній руці тримає просфору, у другій – горнятко з водою. У храмі тому хліб і воду дає затворникам, а вгорі бачить Матір Божу і двох святих.
Вже наступного дня священик, в якого служив о. Феодосій, повідомляє йому новину. Каже, що телефонував владика і запропонував молодому ченцеві оглянути парафію у селі Монастирку, варто б поїхати і оглянути.
– Коли їхав сюди вперше, то мені здавалося, що то така глухомань! Нашій дорозі не було кінця, – розповідає о. Феодосій. – Але моєму здивуванню не було меж, коли я побачив печерний храм. Зрозумів, що то був пророчий сон, провидіння і воля Божа. Свою першу службу Божу у старенькій церкві пам`ятаю до дрібниць: я плакав, коли відправляв її, навіть слово важко було промовити. Але одночасно розумів, що маю тепер місце для служби, маю людей, яким проповідуватиму слово Боже, а це велика відповідальність. Мені тоді було всього 20 років. І ось уже дванадцятий рік я тут. Знаєте, я відчуваю опіку Господа у всьому. Багато вдалось зробити за ці роки: відбудувати, реставрувати. Хотілося, щоб люди, які приїздитимуть сюди, молились в ошатній церкві, відпочивали душею у красивому місці. Деколи думаю: ось я планую, працюю, і якось все вдається. У буднях цього не помічаєш. Але коли замислишся на мить, то сам дивуєшся тому, що вдалося зробити. Тоді приходить розуміння, що все це – воля Божа. Бо Всевишній покликав мене сюди для певної місії, яку я виконую в його славу.
Благословення від Богородиці
Отець Феодосій із розповідей старожилів знав, що колись в селі був монастир. Століття і роки зробили своє: багато разів його то відбудовували, то руйнували. Але і сьогодні це місце не втрачає своєї святості. Однак два роки тому молодий ігумен задумав збудувати новий монастир. Та спочатку поїхав до Греції на святе місце – гору Афон. Тут хотілося отримати благословення від якоїсь святої особи. Та якось не вийшло. Взявши камінь зі святої гори, він поїхав додому. І ось вже в селі біля церковної брами о. Феодосій зустрічає жінку.
– Ця жінка передала мені слова Богородиці, яка їй наснилася: « Поїдь у Монастирок і скажи молодому отцеві, щоб він починав те, що задумав. Все буде добре». Чи це не Боже провидіння? – дивується мій співрозмовник. – І якщо я до цього часу сумнівався, то після цих слів вже знав точно, що будівництво буде і монастир постане. Ця жінка, до речі, і місце вказала, де він має бути збудований. А була вона зовсім іншого віросповідання: належала до однієї релігійної общини, члени якої не визнавали Богородиці, не поклонялись їй. Після навернення ця жінка і хвороб своїх позбулася повністю. Тепер, каже, їй щодня о п`ятій годині вечора з`являється Матір Божа.
Чудотворний образ Богородиці – як неопалима купина
У тутешній церкві Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього зберігається чудотворний образ Матері Божої, приклавшись до якого можна позбутися багатьох недуг – і душевних, і тілесних. Головне –щиро помолитися. Про цей образ багато легенд переповідають. Із покоління в покоління передається правдивий переказ про те, як турки спалили церкву, вона згоріла уся, а образ залишився неушкодженим. Сьогодні він зберігається у каплиці Матері Божої, яку збудували на місці старого монастиря. Дивиться оновлена каплиця на світ скляними вітражами, на яких зображено картинки із Біблії і це додає їй ще більшої величі.
Загалом у Монастирку переказів про чудеса можна почути багато. У скельному храмі є образ Ісуса Христа, який проявився на сирій стіні храму. Як не намагалися його замалювати у радянські атеїстичні часи – він проявлявся знову і знову. Неподалік храму є Хрест родинного щастя. Хто прикладеться до нього і помолиться – матиме злагоду в сім`ї на цілий рік. Самотні ж знайдуть свою половинку. Збудували на території храму і нову сповідальню. Відтепер священик не бачить обличчя того, кого сповідає. Так і має бути, каже о. Феодосій, щоб сповідь людини була щирою.
Отець Феодосій має дар зцілювати людей і робить це вже впродовж багатьох років. Проте, коли його запитуєш про це, говорить неохоче.
– До мене дійсно приїздить багато людей, але зцілюю їх не я, а Бог, щира молитва, яка має йти від самого серця і віра, – каже о.Феодосій. – А віра і молитва роблять чудеса. Я допомагаю людям тим, що щиро молюся за них перед Господом. Я є знаряддям в Його руках і виконую Його волю для людей. Тішуся, що мені вдається випросити для хворих полегшення і одужання, а значить вони були щирі у своїх проханнях і молитвах.
Ірина Мадзій
