Фото: Топньюс
Катерині Бреус 26 липня виповнилось 100 років. З ювілеєм тернополянку прийшли привітати заступник міського голови Тернополя Леонід Бицюра та представники Тернопільського міського територіального центру.
Квіти, цукерки, дарунки й тиха розмова про життя. А воно в Катерини Дмитрівни було, ой, яке несолодке. Дві війни пережила і третю застала, ту, що нині на Сході. Зізнається, вона — найстрашніша, бо “німець був не такий підлий, як Путін”. “ Я так собі часто думаю, – оповідає, – нашо тих дітей було на той фронт посилати? Най би ліпше та влада нас, старих, послала … нас не шкода… ми вже своє віджили… нам вмирати не страшно, а їм ще би жити й жити”.
Смерть, біль, розпач і весну сподівань та віри… Усе за сотню літ бачила ювілярка. Усе життя тяжко працювала і зараз дуже сердиться з того, що старість не дає ніц робити. Падкує, що погано бачить й зле чує, а ще … тяжко ходити, тому останні шість років повітрям дихає тільки на балконі. Часто згадує молодість. Тішиться кожною прожитою миттю, а ще хвалиться-не нахвалиться дочкою та зятем. Опікуються, каже, нею, мов малою дитиною. А зять, той узагалі, не поцілувавши у щоку та не побажавши мамі добраніч — спати не лягає.
Побалакати Катерина Дмирівна любить. Та й як на сторічну має дуже світлий розум і добру пам’ять. У деталях змальовує колишню архітектуру Файного. Оповідає про звичаї та кулінарні вподобання тернопільських пань. І хоч родом вона із Яськівців , що на Зборівщині, до Тернополя прикипіла душею та серцем. Тут жили і зараз спочивають її чоловік, приятельки та рідня. Тут минули роки, котрі тепер тільки сняться.
“ То як до ста років дожити? “ – цікавився Леонід Бицюра у ювілярки. – Треба бути добрим, щирим, працювати, але трошки, та й по всьому – усміхнулася вона, відкриваючи таємницю довголіття.
