Фото: ПроТе
Співачка з Тернопільщини Наталія Стець взяла участь у Всеукраїнському фестивалі «Слобожанський Спас», що відбувся у місті Сватове Луганської області.
– Вдома мене відговорювали, щоб не їхала. Переживали. У нас не відчутно, що триває війна. Місцеві потім питалися, чи є на Тернопільщині якісь зміни. Я їм казала, що ми як жили, так і житивемо. Нарікаємо на нашу зарплату, на життя. А то все дрібниці, коли снаряд залітає в хату і гине вся сім’я. – розповідає співачка.
– Я їхала не сама. – продовжує Наталія. – То була група творчих людей з Чорткова. Заслужений майстер іконопису Володимир Шерстій, Майстер з бісеру Людмила Гургач, учасники танцювального колективу «Люкара».
Два блокпости ми проїхали. Один – такий собі. Другий – вже дуже серйозний. Нас обшукували. Перевіряли документи. Дивилися в машину, що веземо. Записали прізвища. Словом, контролюють.
Атмосфера у місті Сватове вразила, як і рівень української армії.
– Місто тепер відновили суперово, – говорить. – Чистота всюди. Все в бруківці. Гроші там великі вкладені. Мабуть для того, щоб місцеві бачили, що є різниця. Фестиваль також організували на високому рівні. Все до хвилини розписано. До нас приставили місцевих людей, які відповідали за кожного гостя, навіть в туалет водили. Кава, чай – любе. Але не було права самому виходити. Тільки в супроводі. Це задля безпеки. Сцену теж по периметру охороняли військові. Коли такі великі проекти проводять, завжди є охорона. Але не з такими автоматами. Я постійно виступала, коли міліція охороняла. А щоб були військові, повні бойові, то це вперше.
Я побачила зміни на краще нашої армії. Техніка – потужна. Військові вдягнуті за натовськими стандартами. Серйозні берці і каски, бронежилети.
На фестивалі «Слобожанський Спас» Наталія Стець отримала першу премію.
– Виконувала пісні «Одна земля зродила нас усіх», «Адажіо» і «Щастя вам бажаю». – розповідає співачка. – Дуже добре глядачі сприйняли. Танцювали. Як почала співати «Адажіо», одразу всі зааплодували. Цю пісню знають. Потім винесли великий букет квітів. Російською говорили, дякували.
Нас пригощали там. Місцеві за столом перший тост кажуть: «Щоб не було війни». Для нас, уявіть, прийти на весілля і сказати тост «Щоб не було війни», то було б дивно. У нас п’ють за кохання, за здоров’я, за достаток. Щоби велося, моглося і щоб було багато. А от на сході просто хочуть миру. Місцеві кажуть, що вони живуть, як на пороховій бочці. Розказували, що через їх містечко стільки йшло техніки, аж на психіку тиснуло. Військові машини все їдуть і їдуть. Але вони вже звикли. Нам, як ми приїхали, було трохи моторошно від того, що всі ходять зі зброєю.
У Сватово минулого року були вибухи складів із боєприпасами. Поспілкувалася з людьми і зрозуміла, що вони пережили великий шок. Мені хотілося плакати під час розмов з ними. Не дай Боже, пережити нікому. Хоча там бойові дії не відбувалися, їм було важко, коли прийшов «безпредєл» у 2014 році. Ніхто не знав, що, хто і де. Не знали, хто чим дихає. Не було чіткого поділу на сепаратистів і проукраїнських.
– Як ми виїжджали, кожному учаснику ще подарували кошички з медом, яблуками і чаєм з чебрецем і липи. Хотіла б ще раз там побувати. Місцеві мають бажання запросити на гала-концерт з годинним виступом.
