Фото: ПроТе
Микола Навроцький, невропатолог Золотопотіцької районної комунальної лікарні Тернопільської області – бард. Написав баладу про алкоголь. Вилікував нею хворого на алкоголізм. Проте авторські пісні співає не всім хворим. До кожного шукає підхід.
– Під час лікування ми з хворим – партнери. – каже Микола Навроцький. – Розповідаю про все на світі. Навіть те, що нами керують два інстинкти – самозбереження і продовження роду. Хворого перетворюю на неформального лідера. Щоб його почали поважати у тому середовищі, де він живе, куди приходить, де разом п’ють. Коли він буде сильнішим, його ніхто не заставить пити.
У Золотому Потоці лікують хворих з двадцяти навколишніх сіл.
– Використовую елементи медитативного аутотренінгу. – говорить. – Ефекту добиваюся через пам’ять. Щоб пацієнт кожною клітиною відчув себе таким, яким був у п’ятирічному віці. Я ж пам’ятаю стан свого організму, коли був здоровим, щасливим, біг до сонця з розкинутими руками. І кожна людина подібне пам’ятає, але не має часу згадувати. От коли хворий зсередини відчуває той стан, закріплюю. І він не схоче вертатися до пияцтва. Будь-хто може перед сном так собі медитувати. Вчу, щоб людина сама стала собі лікарем. Якщо в нього ще мізки працюють, то він має сам себе лікувати. Глибока молитва – це один з видів медитації. Людина стає гальмом для самого себе. Якщо хлопець, що п’є, не стане лікарем собі, то він ніколи не вилікується.
Під час лікування Микола Навроцький скеровує пацієнта на інше мислення.
– Перепрограмовую хворого. – пояснює. – Стараюся наштовхнути на інші переконання, уявлення. Спочатку словом. Зачіпаю подразники саме через слово. Якщо мозок налаштувати в одному напрямку, то людина про те буде думати все життя. Якщо думає про гроші, то буде думати про них найближчі 15 років. Якщо в людини в голові секс, то так і буде постійно. Переконання нічим не можна вибити з голови. І саме переконання заставляють людину діяти в будь-чому. Якщо він стане переконаним, то пити не буде.
З одним хлопцем займався. Він вже кілька років не п’є. Якусь драну іномарку має, з жінкою живе, діти його люблять. Чув, як в коридорі лікарні його хтось спитав, що тут робить. Він крикнув так, щоб почули всі: «Лікуюся від алкоголізму і тобі раджу!». В нього з’явилося переконання, тому вже ніхто нічого не змінить.
Хворого на алкоголізм Микола Навроцький намагається зробити своїм учнем. Лікар вивчає філософію, досліджує смисл життя. Записує порівняльну характеристику енергоємності і енергозабезпечення всіх біологічних форм на землі.
– Лікую через розширення світогляду і поглиблення самосвідомості. – продовжує. – Більшість не знають, хто вони є і чому вони такі по своїй суті. Він собі живе і живе. Дехто думає, що він є представником гомосапієнс. Дехто вважає, що він король. Але не знає, чому він король. Третій думає, що він найправильніший. Але чому такий? Людина – соціальна істота. Без соціуму людини нема. Це хворим пояснюю. Декому розповідаю про свої дослідження. Основна їх ідея проста – людина, як вершина витвору біологічної еволюції, мало чим відрізняється від одноклітинних. Тому що керується енергетичною доцільністю і вигідністю. Про це мало хто говорить. Одноклітинний організм лізе туди, де є енергія. А людина лізе туди, де можна вкрасти 100 мільйонів доларів.
Тішуся, якщо алкоголік починає ширше дивитися на світ і глибше на себе самого. Є навіть такі, які вилікувалися і стали мудріші, ніж я. Коли він уже вчитель, знає елементи психотерапії, тоді вже домінує над компанією. Але таким вчителем стає один із п’ятнадцяти. Домінувати вдається переважно екстравертам. Я це кілька років тому відкрив.
До кожного хворого Микола Навроцький підходить по-іншому.
– Лікую з допомогою раціональної психології. – розповідає Микола Навроцький. – Роблю індивідуальний підхід. З Іваном про одне балакаю, з Гаврилом – про друге. Але цей метод дієвий, коли у хворого на алкоголізм є інтелект. Навіть, якщо то простий чоловік. Якщо вже енцефалопат, то не поможе. Хіба жорсткий вплив.
У лікарні Микола Навроцький працює 39 років. Сам алкоголь вживає кілька разів на рік. Одружений. Дружина на пенсії. Працювала педіатром.
– Миколі тяжко. – розповідає Оксана Навроцька. – Кажу, щоб лишав ту роботу, має пенсію. Вільного часу нема. Він лікар від бога, багатьох вилікував від алкоголізму. Але це дуже його виснажує. По 2 години на день з кожним поговорити, то непросто. Енергії багато йде, бо треба одне і теж товкти і так, щоб хворий вірив у те. Переважно молоді приходять до нього – від 20 до 30 років. Одного вилікував, то приніс йому 3 літра самогонки, а Микола при ньому в раковину вилив. Той чоловік аж позеленів від хвилювання.
Марія Василівна із Золотого Потоку не називає прізвища. Микола Навроцький лікував її чоловіка від алкоголізму.
– Чоловік 30 років пив. – каже. – До Тернополя возила, до відомих лікарів і нічого не давало. Через тиждень далі пив. Мого Навроцький 8 років лікував. Не знаю, що він там йому робив. Я в коридорі чекала завжди, а він десь годину сидів. Але помогло. А друг чоловіка був лише раз у Миколи Григоровича і вже 7 років не п’є. Я дуже вдячна Миколі Григоровичу. В мене життя змінилося. Чоловік щось думає, робить, дбає. А то була постійна пиятика. Такі запої були, що ходити не міг.
– Ми були в Бучачі на концерті, – розповідає підприємець з Бучача Сергій Голуб. – До Миколи Григоровича дзвонили, щоб приїхав в Золотий Потік до хворої. Він пояснив, що не може, то вони привезли хвору бабцю на вантажній машині за 18 кілометрів. Ото сервіс. Я сам здивувався. До нього йдуть всі пияки, що від них вже всі відмовилися. Один без ноги автобусом їздить з райцентру. Це такий лікар, що як йому грошей не дадуть, він все одно полікує. Але йому непросто. Він теж тим переймається. Філософствує з ними. Але не знаю, чи то помагає. Бо п’яному говори не говори, нічого не поможе. Але він балакає з ними, надіється, певне.
