Казимир Северинович Малевич — український радянський художник-авангардист українсько–польського походження, один із засновників нових напрямків в абстрактному мистецтві — супрематизму та кубофутуризму, педагог, теоретик мистецтва. Водночас з Велимиром Хлєбниковим був членом «товариства голів земної кулі»
Народився у Києві у сім’ї Северина та Людвіки Малевичів. Батько був інженером цукрового виробництва, тому сім’я часто переїжджала з одного містечка до іншого, від однієї цукроварні до іншої.
До 17 років жив на Поділлі (Ямпіль), Харківщині (Пархомівка, 1890–1894, Білопілля), Чернігівщині (Вовчок, Конотоп).
Вважають, що аматорським малюванням К.Малевич почав займатися в Конотопі, де його родина мешкала у 1894—1895[5].
Малювати вчився у Миколи Пимоненка, в Київській мистецькій школі (1895–1897).
У 1904 переїхав у Москву. Вдосконалював майстерність в училищі живопису, скульптури і архітектури (1904–1905) та в студії Ф. Рерберга (1905–1910). У картинах першого періоду творчості намагався поєднати принципи кубізму, футуризму і експресіонізму. Брав участь у виставках об’єднань художників «Бубновий валет» (1910) і «Віслючий хвіст» (1912) та ін., на яких виставляв свої роботи, написані в неопримітивіському: («Селяни в церкві», 1911-12; «Врожай», 1911) та кубофутуристському стилі («Англієць в Москві», 1914).
Став одним із засновників абстрактого мистецтва. 1915 року започаткував новий модерністський напрям у мистецтві — супрематизм. 7 грудня 1915 року вперше виставив картину «Чорний квадрат на білому тлі», яка перетворилася на ікону абстрактного мистецтва. Згодом з’являється картина «Біле і чорне». Малевич видавав журнал «Supremus» (1916).
У 1919–1922 викладав у художній школі Вітебська, а в 1923–1927 — директор Інституту художньої культури в Ленінграді.
У 1927 переїхав до Києва, де зусиллями Миколи Скрипника Малевичу було створено нормальні умови для творчості. Публікував статті на мистецьку тематику в журналі «Нова ґенерація» (1928–1929) у Харкові.
У 1927–1930 викладав у Київському художньому інституті, де в цей час працювали Федір Кричевський, Михайло Бойчук, Віктор Пальмов, Вадим Меллер, Олександр Богомазов, Володимир Татлін, Василь Касіян, мав намір працювати з О.Архипенком. Але початок репресій в Україні проти інтелігенції змусив Малевича знову повернутись у Ленінград.
Помер художник в Ленінграді, похований під Москвою.
У вересні 2012 депутати Київської міської ради підтримали ініціативу професора Дмитра Горбачова та президента Асоціації європейських журналістів Артура Рудзицького про перейменування у Києві вулиці Боженка у вулицю Казимира Малевича (саме на цій вулиці, тоді Бульйонській, народився художник).
Автор картин: «Купальниці» (1908), «Дачник» (1909–1910), «На жнива» (1910), «Жнива» (1912), «Лісоруб» (1912), «Квітникарка» (1913), «Динамічна композиція» (1915), «Дівчата в полі» (1928–1932) та багатьох інших.
Творчість
Естетична стратегія супрематизму К. Малевича (1878—1935) репрезентує модерністську інтенцію пошуку нових засобів художньої виразності.
На думку Малевича, мистецтво вже давно відійшло від потреби простого відображення природи та копіювання її природних форм. Оскільки як би ми не прагнули втримати красу природи, зупинити нам її не вдасться, з тієї причини, що сама природа не є відображенням застиглої краси, вона змінює форми і створює з існуючого все нове і нове. Тим паче завдяки досягненням науки і техніки з цим завданням може впоратись, наприклад, фотографія або кінематограф.
Сучасне мистецтво, за К.Малевичем, повинно рухатися новими шляхами, створювати все нові і нові форми, адже в новій речі — нова краса. У зв’язку з цим, завдання митця — творити разом із світовими винаходами, не ігноруючи досягнення науки і техніки, а співіснуючи разом з ними на єдиній площині, беручи активну участь у створенні світу сьогодення.
Саме тому К.Малевич розглядав красу з точки зору не класичного, а сучасного мистецтва. Краса безпредметного у його концепції виступає вимогою, яка ставиться до сучасного мистецтва. Під безпредметним К.Малевич розумів такий художній твір, в якому відображається не сам предмет, а те відчуття, яке стало причиною того чи іншого ставлення до предмета.
Виходячи з цього, у своїй естетичній концепції митець аналізує нову мову сучасного абстрактного живопису, що складається з геометричних форм. У цьому контексті він наголошує, що ці першооснови не можна вважати примітивом, адже у сучасному мистецтві за їх допомогою об’єктивно спостерігається певний рух — розкладення предмета на окремі елементи, і створення в єдності цих елементів нової форми відображення, тобто перехід до безпредметної творчості. Отже, нова складність сучасного мистецького шляху -це свідоме ствердження абстрактних геометричних засобів, що є необхідністю в системі розвитку сучасних естетичних форм прекрасного.
К.Малевич вважав, що нові вимоги живописно-пластичних безсюжетних і безпредметних виявів стали метою сучасного мистецтва, тому він стверджував: «Хто відчуває живопис, той менше відчуває предмет, хто ж бачить предмет, той менше відчуває живописне».
Краса безпредметного, за К.Малевичем досягається через створення нових форм, в яких зосереджена конструктивна єдність різних елементів, різних ліній, кольорів, об’ємів, фактур, що створюють нове «тіло», як цілісність художнього смислу. Художникповинен створити свою живописну систему як «живе тіло», і використовуючи художні засоби, через форму і колір виразити таємну силу відчуттів. Тому сутність живописного мистецтва, сутність прекрасного у сучасному мистецтві виявляється через зв’язок художника зі світом через його відчуття і через інтуїцію.
